Розвінчуємо 6 міфів про традиційну музику

pryvit
pryvit
6 Листопада, 2018

З українською традиційною музикою в наш час склалася парадоксальна ситуація: про неї знає дуже мало українців. Протягом багатьох років вона існувала в андеґраунді — непомітна для музичної індустрії, меломанів, журналістів та кураторів. Паралельно з цим існує безліч міфів та містифікацій, які стоять на шляху між традиційною музикою і її потенційним слухачем.

Саме тому платформа «Рись» за підтримки Українського культурного фонду створила цикл лекцій, через який кожен охочий може познайомитися зі справжньою традиційною музикою своєї країни. У лекціях провідні музиканти й дослідники простою мовою розповідають про її найважливіші явища. А ми зібрали 6 найпоширеніших міфів про традиційну музику і попросили «Рись» аргументовано їх розвіяти.

Каноном української традиційної музики є Хор Верьовки

Українська традиційна музика — це акапельний одно- і багатоголосий спів та інструментальні, переважно танцювальні мелодії. Вони виникли кілька століть, а іноді й тисячоліття тому і повсюдно виконувалися в селах. Ця музика супроводжувала побут і найважливіші життєві події людей. Особливими є не лише мелодії і тексти, а й специфічні техніки виконання, що відрізняються у різних частинах України

У 20-му столітті на офіційному рівні традиційну музику витіснили ідеологічно-правильні радянські ансамблі. Вони подавали народні тексти, мелодії і танці в композиторських та хореографічних обробках, суттєво їх змінюючи. Тоді виникли численні хори й оркестри, зокрема одіозний хор ім. Верьовки, які стали носити звання народних. А поняття «народна музика» стало асоціюватися з радянським пафосом, театральними емоціями, характерними аранжуваннями та сценічним виконанням. 

Традиційна музика, на відміну від радянської народно-хорової, ніколи не існувала у вигляді концертів з виконавцями, слухачами й невидимою стіною між ними. Навпаки — кожен присутній був учасником музичного дійства. 

Сьогодні дослідники збирають у селах пісні, танці, техніки, відомості та музичні інструменти, які радянській системі не вдалося знищити. Дуже часто дослідники є водночас і музикантами, й викладачами: вони не просто грають і співають, а й навчають охочих традиційного музикування без обробок та спрощень. 

 

Більше про різницю між традиційною та народно-хоровою музикою —

у лекції засновника київського гурту «Древо» Євгена Єфремова

1 (2)

НАОНІ виконує українську традиційну музику на типових для України інструментах

Чотири найпоширеніші інструменти, на яких грали в Україні — скрипка, бубон, басоля і цимбали. У різних комбінаціях вони складали так звану «троїсту музику», яка грала до танцю. Слово «троїста» означає не «троє людей», а три функції інструментів: мелодія, акомпанемент і ритм. Існували й інші, менш поширені інструментальні традиції: кобзарі та лірники, пастухи-сопілкарі та інші. 

НАОНІ був заснований 50 років тому, тож це також одна з радянських інтерпретацій. Саме поняття оркестру не характерне для традиційної музики, яку переважно грали невеликими гуртами — 2–4 людини. 

Якщо подивитися на сайт НАОНІ, то побачимо, що оркестр складається з інструментів, частина яких не типова для України — приміром, домри. На сайті є фотографія групи з домрами, яка чомусь названа групою кобз. 

Самі кобзи в оркестрі — це насправді інструменти зміненої форми, що часто за строєм і звуком є звичайними гітарами. Чи візьмемо традиційні сопілки — їхня конструкція варіювалася залежно від регіону, але зазвичай це була дудочка на 6 отворів. У радянський час Дмитро Демінчук вигадав 10-отворну хроматичну сопілку, на якій так само, як і на сучасній фабричній бандурі, можна грати будь-яку академічну музику. Такі інструменти присутні у НАОНІ поруч із традиційними. 

 

Дізнайтеся більше про традиційні музичні інструменти

у лекціях «Рисі»

3

Традиційні пісні співають лише бабусі 

Образ бабусь має два джерела. По-перше, зараз у селах справді співають переважно люди старшого віку, оскільки сільська молодь значно менше цікавиться стародавніми піснями. По-друге, для фольклористів інтерес становлять саме старші люди, адже їхня манера виконання найближча до давньої традиції. 

Раніше, у дорадянський час, люди з дитинства були присутні на подіях, де лунала музика. Вони чули, як співають їхні батьки, бабусі й дідусі, старші брати і сестри — і переймали цю навичку. Існували навіть окремі жанри, які могли співати тільки люди певного віку і статі. Колядки — дорослі чоловіки, щедрівки — хлопчики, веснянки — дівчата, петрівки — молоді жінки, жнивні пісні — жінки старші, весільні пісні співали жінки і дівчата. 

Зараз можна говорити про відродження української співочої традиції — на події «Рисі», де можна повчитися співу на різних рівнях або просто поспівати разом, приходять люди різного віку — від студентів першого курсу до досвідчених практиків. 

2 (2) copy 2

Раніше, як і зараз, співали під музику

Зазвичай музика існувала окремо, а спів — окремо. 

Спів — більш архаїчний, аніж гра на музичних інструментах. Першим інструментом, який відкрили для себе давні люди, було тіло. Воно хлопало, топало, гуділо, а згодом почало співати. Обряди в архаїчні часи супроводжували саме піснями і саме у складі обряду деякі пісні дійшли до нашого часу. Їх досі, як і тисячу років тому, виконують без музики. А носії традиції іноді взагалі не називають їх піснями — так то не пісня, кажуть, то колядка. 

Пізніше виникли позаобрядові, або ліричні пісні: про кохання, козацькі, чумацькі, рекрутські, наймитські та інші. Зрідка співакові міг акомпанувати один інструмент — наприклад, скрипка. З 18 століття фіксують приспівки до танцю — вони були поширені на багатьох територіях, але їх значно менше, ніж пісень, які виконували без музики. Виняток тут — Карпати, де майже нема ліричних пісень, але дуже багато приспівок чи співанок, або ж коломийок. 

  

Дізнайтеся, як взагалі виникла музика,

з лекції Євгена Єфремова

6

«Горіла сосна палала», «Ніч яка місячна» і «Гей, соколи» – українські традиційні пісні

Насправді це авторські пісні, які позиціонуються як народні. Авторські романси в українській музиці виникли відносно пізно (за мірками етномузикології) — у 19-му столітті. Ці пісні стали популярними і прижилися, оскільки мають структуру, подібну до фольклорної. Але їх часто виконують під музику, і вони не мають звукової фактури, характерної для традиційних пісень.

Приміром, перші згадки про весільну пісню «Горіла сосна палала» датовані 1930-ми роками. Вона походить із Західної України і має відповідники у країнах-сусідах. Пісня «Ніч яка місячна, зоряна, ясная» (Виклик) на слова Михайла Старицького і музику Миколи Лисенка була вперше опублікована на сторінках альманаху «Нива» у 1885-му році. Що стосується пісні «Гей, соколи» — поширеною є версія, що вона походить із 19-го століття, а її автор — польсько-український поет Тимко Падура

Сюди ж можна додати інші популярні народні пісні: «Ой на горі два дубки» (автор музики Володимир Конощенко), сучасні «Два кольори» (слова Дмитра Павличка, музика Олександра Білаша, написана у 1964-му році) та «Пісню про рушник» (слова Андрія Малишка, музика Платона Майбороди, написана у 1958-му році).

 

Слухайте лекції

про обрядові та ліричні пісні різних регіонів України

2 (2) copy

Українці постійно співали про страждання

Існує два стереотипи про українську традиційну музику. З одного боку, це — гопца-дрица, вареники і сало. З іншого — усі пісні починаються з «ой», співають про горе, журбу і непозбувну бентегу. Ці стереотипи суперечать один одному, але часто співіснують. 

Справді, в українських піснях багатьох жанрів фігурує страждання: ліричні пісні, рекрутські та солдатські, жорстокі романси, деякі обрядові (весільні, жнивні тощо). Ці страждання знайомі багатьом — через розлуку з коханою людиною, біль зради, смерть на війні далеко від дому, або навіть цькування з боку свекрухи. Часто ці пісні навіть піднімають теми, які зараз називають гостросоціальними — наприклад, тему домашнього чи гендерно зумовленого насильства. В наш час про це пишуть реп. 

У давні часи, як і тепер, пісні слугували своєрідною терапією: люди могли проспівати те, про що не було прийнято говорити вголос. Ідентифікація з героями пісні й виспівування могло полегшити придушені емоції. 

Але при цьому є повно пісень не про страждання. Наприклад, обрядові — чимало з них звернені до предків з проханням принести весну, дати добрий врожай, відвернути блискавку, викликати дощ. 

В українських піснях є багато комічного. Наприклад, весняні передирки, які співають мешканцям сусіднього села, хвалячись своїм достатком і висміюючи сусідів. Або взаємні, часто дуже дошкульні насмішки між дружками та боярами. У жнивних піснях багато гумору та еротики. Весільні пісні дуже грайливі, оскільки повинні творити «репродуктивну магію». Розбиратися на прикладі пісень, як мислили давні люди — справжнє задоволення.

 

Радимо послухати цикл лекцій Ірини Клименко

про пісні без страждань

Багато вечорів і одна ніч листопада. Події в Києві